Твір на тему: "Чи повинні діти відповідати за вчинки своїх батьків, а батьки - за свої вчинки перед дітьми?

Життєва дорога письменника стала знаковою для долі українського народу. Неймовірно важкий шлях подолав Тарас Шевченко намагаючись підняти український люд з колін. «Він на собі пізнав тяжку долю народу і весь вік свій поклав на те,щоб тую долю його полегшити», – говорив Івана Франко про українського Кобзаря.
З самого дитинства Шевченко був кріпаком. Здавалось би, що світило йому в майбутньому?  Відповідь була очевидна, проте Шевченко знайшов у собі сили довести усім, що зможе не просто вирватись з кріпацтва, а ще й стати видатним українським поетом і художником. Надзвичайне прагнення та сильне бажання до волі допомогли йому «вибитися» в люди і почати жити по-справжньому.
Тепер,на свободі,він починає писати вірші,малювати – одним словом,творити. Паралельно з цим Шевченко вступає в Академію мистецтв у Петербурзі, наполегливо вчиться, жадібно черпаючи знання з книжок. Бувши портретистом, він опановує графічне мистецтво і виявляє свої здібності як графік та ілюстратор. У 1843 році, нарешті, Тарас Григорович приїжджає на Батьківщину. Любов до України надихнула його на створення цілої серії картин. Художник зображував чарівну природу рідних земель, побут та історичні місця.  Через деякий час Шевченко повертається в Петербург і видає на власні кошти альбом під назвою «Живописна Україна». Таким чином він показує усім чарівність української землі та її культури.
У своїх віршах Шевченко піднімав важливі, актуальні проблеми того часу: кріпацтво, тяжка жіноча доля, пригноблення українського народу. Поет намагався закликати своїх земляків до рішучих дій, вказуючи їм шлях у боротьбі за національне визволення:
  Поховайте та вставайте,
  Кайдани порвіте
  І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Кожне творіння Тараса Григоровича, у тому числі і «Кобзар», має свою історію. Це захоплюючі сторінки життєпису незнищенного українського народу. Своєю творчістю він неабияк впливає на селян. За це влада і недолюблювала Шевченка, й усілякими способами намагалася зупинити його діяльність.
Проте український Кобзар не з тих, кого так легко зламати. Він бере активну участь у Кирило-Мефодіївському братстві, діяльність якого була досить широка, і не могла не звернути на себе особливої уваги влади. За такі «пропагандистські програми» головних активістів братства було жорстоко покарано. Шевченко теж у цьому списку – його віддають у солдати Окремого Оренбурзького корпусу. Забороняють писати і малювати. Однак це не зламало Тараса Григоровича, він не відмовляється від своїх поглядів. Пропри всі перешкоди і негаразди Шевченко повертається в Україну, продовжуючи творчу діяльність. Навіть у скрутні часи його не полишала муза – він творив не тільки пророчі, як виявилося надалі, віршовані рядки, а й плани на майбутнє. Шевченко не покидає благодійну для українців діяльність просвітителя. Він знову береться за свій давній задум – створення «Букваря».
Найбільше у своїх писаннях великий Кобзар говорить про недолю бідного народу,любить його,допомагає йому. Він підкреслював, що всі люди повинні любитися, як брати, бо «Добро найкращеє на світі – то братолюбіє»:
  І на оновленій землі
  Врага не буде,супостата,
  А буде син, і буде мати,
  І будуть люди на землі.
Своєю діяльністю Тарас Григорович неодноразово доводив любов до України:
  Я так її, я так люблю
  Мою Україну убогу…
  За неї душу погублю!
<span>Він був справжнім патріотом своєї Батьківщини! На мою думку, саме про таких людей, як Тарас Шевченко, потрібно більше згадувати на уроках літератури та історії. Доля таких діячів змушує нашу молодь задуматися над своїм майбутнім та майбутнім України </span>

Зайці змінюють свою шерсть. Говорять, що вони «скидають шубу». Навіщо?
По-перше, весною їх шерсть є сірою. Зайці стають непомітними серед дерев, високої трави поля. Узимку вона стає білою. Так легше замаскуватися під білий сніг. По-друге, весною сіра шерсть коротка. Напевно, їм не так гаряче спекотними сонячними днями. Взимку довга і пухнаста шерсть добре захищає тваринок від лютого холоду.
Ось чому зайці змінюють свою шерсть.

Після закінчення уроків Павлик підійшов до Зіни і сказав
- Вибач мені будь ласка.
 Зіна уже не сердилась на  Павлика а сказала

-Я тобі вже вибачила.
 З того часу домашнє завдання вони почали розв язувати  разом.

Тіні забутих предків” М. Коцюбинського — один з най-поетичніших творів української літератури. Основою її став фольклор Гуцульщини, закарпатської частини України. Під час написання повісті Гуцульщина вже декілька століть були відірвана від України, там сформувався окремий діалект, своєрідні обряди, свій побут та традиції. Коцюбинський відкрин цей самородок для всієї країни, підкресливши у назві, що герої — це наші спільні предки, хоч і забуті нині.Герої повісті — Іван та Марічка, діти ворогуючих родів. Марічка на початку повісті — маленька дівчинка, що ласкою та добротою розтопила лід ворожості малого Іванка. Тендітна та довірлива, вона запала хлопчикові в душу. Марічка співає, обзиваючись співанками на гру Іванкової сопілки “як самичка до дикого голуба”. Ліс бринить її піснями, наче вона їх засіває.Іван — дев’ятнадцята дитина у родині — ріс, сприймаючи світ як казку, і казка відкривається йому. Уже в сім років він може розшукати помічне зілля, порозумітися із лісовим народом. Нерозривний зв’язок з природою, осмисленою у дусі гуцульської казки, зближує Івана та Марічку. Кохання народжується, росте разом з малими. З тринадцяти років Марічка віддається Іванові, радісно вірячи у вічність кохання.Але судилося інакше. Батько Івана гине, хлопець змушений іти у найми, лишаючи кохану. А коли повертається, живою вже її не застає: Марічка загинула у повінь. Іван не вірить, кидається її розшукувати, бачить тіло і ледве не втрачає розум. На шість років Іван зникає з очей односельців, шість років його душа намагається одужати. Іван таки повертається, намагається жити, як усі, одружується, господарює та зламати себе не може. Цільна натура не розуміє компромісного існування, кохання до першої і єдиної дівчини перемагає. Туга та сум тьмарять розум, відвертають Івана від людей, від жінки, приводять до загибелі.Твір Коцюбинського проникнутий своєрідною поезією Карпат, унікальним фольклором, фантастичною природою і своєрідним сприйняттям життя. Образи Івана і Марічки|ніі ічніші за шекспірівських Ромео та Джульєтту. Веронські коханці гинуть випадково, а гуцульські юнак та дівчина приречені долею, бо їх кохання надто повне, самодостатнє, воно більше за життя. Розлучає їх та сама казка, що звела: Марічку зносить ріка, а Івана занапащає нявка, що прийняла образ Марічки